Карта сайта Главная страница Контакты

Новини

Интерв'ю з Любомиром Гайдою Интерв'ю з Любомиром Гайдою
29.09.2011

Як сталося так, що ви відгукнулися і надали своє помешкання нашій героїні «Гордості країни» Насті Польовій?

То дуже цікава історія
В нашій церкві є священик. В середині 90-х років він переїхав в Америку, де очолив греко-католицьку церкву міста Бостон. Він духовний  пастор в парафії, а також  працює капеланом в лікарнях міста Бостона. Сталося так відомо в Бостоні, що він українець, і  коли які запитання були про українців чи стосувались  України, то зверталися до нього.
Так сталося що Настя Польова мала приїхати  до Бостона до цієї лікарні.  До священика звернулися, чи може він  знайти якесь помешкання. Він переслав такий анонс електронною поштою і я відгукнувся. В мене вже жила декілька років тому дівчинка з України – Тоня з Дрогобича . Моя мама дуже клопоталася, щоб дівчинка жила у нас і одужувала. Моя мати померла два роки тому і я  наче мамину волю виконую - беру цю дитину. Бо знаю, що вона цього дуже хотіла.
Так на початку лютого Настя опинилася в моїй хаті….

Ви мешкаєте один?

В мене хата на дві сім’ї. На одному поверсі жив я, на другому мої батьки.  Декілька років тому в мене з’явився племінник, він зараз одружився і в нього з’явилася дитинка. П’ять кімнат мені не потрібні, то я відпустив цю квартиру Насті та бабусі. Отже на одному поверсі в нашому будинку мешкала наша сім’я на іншому - Настя. Це дуже зручно, бо ми поруч, щоб допомогти, відвезти, чи забрати. Крім того нашій дитинці два роки, вони з Настею граються, спілкуються

А пані Марія не може сидіти без діла: і приготовить і спече пиріг, і одне, і друге. Город у нас є, помідори, картопля - пані Марі я і там займається.

Розкажіть про Настю

Настя маленька на свій вік. В свої 12 років вона виглядає на шість. Але в цьому маленькому тілі – воля і сильний характер. Сильне бажання перебороти свої труднощі. Це відомо і тут в Україні. Вона  виголосила: «по Хрещатику буду ходити на високих підборах!» Вона переносила дуже важкі болі, пов’язані з операцією. Болючими були ці нові механізмами.  Розкажу таку історію - дружина мого племінника Аня, їй 24 роки навчається у Бостоні. На уроці англійської мови їм призначили писати твір – на тему «Людина, яку я найбільш поважаю, і чому». Вона написала твір, який отримав найвищу оцінку! Власне  так Настя надихає нас всіх  і дає нам всім сили  побороти перешкоди у житті!  Якщо маленька дитинка це може, то чому це не можемо  ми?! Настя дуже сильна дитина. Але це дитина. Вона може і плакати, і кричати з болю.
Але вона ніколи не каже «Ні,  я цього не можу! Не хочу чи  не стерплю!» 
Вона каже: « Я це переборю. Я це перетерплю! Я знаю, що я свою мету досягну і до цілі дійду!».

Настя вже спілкується англійською мовою?

В хаті  у нас всі україномовні.  Я вже придбав для пані Марії курс лекцій англійської мовою на дисках. Звичайно Настя грається на вулиці,  знає  певні слова, може розповісти свою історію. Наша вуличка  в одному з мікрорайонів Бостона, невеличка 6- 8 домів по одній стороні і по другій.  Дужа різноманітна. Цим наша країна і відзначається що корінного населення як такого немає . Всі прибулі люди, емігранти. Ідучи з одного боку вулиці до іншого бачите різнобарвні пари. Жінка польського походження біла, чоловік - чорний, біля них друга расова пара - де чоловік білий, а  жінка чорна, біля них сім’я німецького походження, потім ми сім’я українського походження, за нами сусіди чорні, але походженням з Гаїті. Є ще ірландці, єврейська сім’я, мішана польсько-французська. Вся Америка представлена на цьому невеличкому клаптику землі. Дуже багато серед  них молодих сімей з маленькими дітьми. У нас є традиція: в літку вулиця блокується, машини не впускаються. Ми ставимо портабельні басейні з пластику.  Старі люди спілкуються. Всі виносять різні страви. Діти граються. Настя і наша дитинка, чорненькі, коричневі, біленькі діти - всі граються та розважаються. Діти та друзі чекають на повернення Насті, отже їх дружба може відновитись..
За домом  Настя  не сумувала? Як долала свій сум?
Думаю, так. В неї в Україні є братик  Женя і вона сумувала за ним. Але ми як могли намагались її розрадити, брали на різні екскурсії до музеїв. Також Настя ходила до акваріуму на березі океану. Там бачила тварин, які можуть випливати на волю, а потім повертатися до своїх акваріумних покоїв.

До списку



Голосуй!

Лауреати минулих років