|
лауреати
|
Андрій Жовтоног
Дитяча мужність
Гордість країни 2010 року
|
|
|
Усі, хто брав участь у порятунку дітей, упевнені: коли б не мужність 12-річного Андрія з села Немішаєве, його братика вже не було б серед живих…
5-річний Бодя просто підскакував від радісного нетерпіння. Брат забрав його з садка і тепер вів у гості – знайома батьків купила щеня й обіцяла «познайомити» з ним хлопчиків.
До будинку тітки Насті залишалося метрів сто, коли Богданчик, побачивши пагорб, вирвав долоньку з руки брата, вибіг на гору і… зник.
- Я кинувся за ним і побачив, що Бодя впав до глибокої ями, - згадує Андрій. – Було чутно, що він уже захлинається у воді. Часу когось кликати не було. Я стрибнув услід, притиснув його до себе і сказав: «Навіть не думай мені тут умирати!».
Мама (вона чекала їх у Насті) кинулася зразу ж після зникнення хлопчиків. Зателефонувала всім родичам і знайомим. Зрозуміла - сталася біда...
На сполох піднялися співробітники міліції. Сім годин вони безуспішно прочісували місто. Весь цей час Андрій, стоячи по груди в крижаній воді, тримав на плечах братика.
- Я перестав відчувати ноги й руки, - згадує він. - Страшенно боліла шия. Здавалося: ще хвилина – і знепритомнію. Але брав себе в руки, розумів: якщо впаду – брат загине.
Їх знайшли...
- Коли мене привезли в лікарню, Бодя сидів, закутаний у ковдру, і пив каву – щоб тиск піднявся, - у мами хлопчиків, Людмили, від спогадів досі навертаються сльози. – А Андрійко лежав увесь синій, губи – як чорниці об’ївся. Я заціпеніла: помер?! А він усміхнувся і сказав: «Мамо, все добре!».
Відеосюжет про лауреата та фрагмент церемонії нагородження
|