Лауреати

Володимир Мартинчук

Сімейна історія

Гордість країни 2003 року

Володимир зберіг чудову сім ю - як справжній чоловік та справжня людина.

Молода родина Мартинчуків - тато Володимир, мама Наталка і маленька Марійка - до 95-го року мешкали у Чорнобильській зоні на Поліссі. Коли Наталка завагітніла вдруге, родина оселилися поблизу Рівного у родичів.

Лікарі знали, що вагітність багатоплідна, і готували жінку до кесаревого розтину. У день операції все було гаразд - на світ з'явилися три здорові дівчинки. Але сталося
страшне... Жінка померла.

Після смерті дружини Володимирові прийшлося дуже скрутно. Дехто навіть радив йому віддати дочок у притулок...

...Та минув час. Маленьких дівчаток охрестили. У церкві з'ясувалося, що через горе й розгубленість забули вибрати їм імена. Віра, Надя, Люба - так назвав малих священик. Перші три роки Володимир намагався налагодити родинне життя. Підтримка, співчуття і розуміння родичів допомагали виховувати доньок. Зрештою сім'я отримала квартиру, дівчатка підросли, пішли до дитячого садка, а тоді - й до школи.
Удома вони прибирають по черзі, а готує, в основному, батько. У школі трійнята співають в ансамблі, а старша - Марійка займається легкою атлетикою. У вихідні разом їздять допомагати бабусі.
На щастя діти не почуваються покинутими, батько зміг їм дати головне - відчуття захищеності, турботи й теплоти. Володимир витримав жорстокий удар долі, але зберіг чудову сім'ю. Як справжній чоловік і справжня людина.